четвер, 27 жовтня 2022 р.

 Відкриваючи нові горизонти,

треба уважно глянути вниз.
Розрахувати помічені унизу
чим завгодно цілі,
Зважити дбайливо упакований
роками поточного досвіду
щільно наповнений
та укладений наплічник,
10, потім в умі ще 300 раз
повторити умілі зважені рухи,
глянути в прекрасний Космос,
тоді бездумно
пригнути в Вічне Небо,
нестися з вітром у темряву,
так, щоб летіли плівки,
було ясно, щиро, відкрито,
усвідомлено й неповторно,
щоб польот був настільки довгим,
наскільки дозволять умови,
таким же нестримним,
як твої зелені очі в серпневих зірках,
парашут розкрився чи спасував,
та знайшовся запасний друг, підстрахував,
і тоді я стаю ще міцніше.
І у власній святковій тиші
запалити потрібний маяк.
29.08.19, 00.12

понеділок, 6 лютого 2017 р.















Стукає літом у вікно травень, не квітень,
сиплеться сонцем уся моя спрага жити,
я, - мов брунатно-сірий граніт,
твій концентрат у моїй глибині,
 як і мене, до сих пір тебе тягне у сонні й безсонні,
творчі, сонце!
хай тобі світить небесний золотий люк,
можна втомитися, а от здатись, - ні,
битись хвилями без них об усі на світі масиви, -
час за вікном розтікається, сиплеться,
межі усі закінчуються,
день, - як життя струменить
із космічного крану,
цікаве тут і зараз,-
зелена земна лабораторія,
вивчати, - не перевивчати,
квітнуть яскравозелені з кремом живі каштани,
ніч переходить у новий ранок,
місто, умиваючись, заливається світлом,
і ми, зігріті кавою, на цих карнизах. РАзОМ
                                                             22.24 (04.05.16)

середа, 29 липня 2015 р.


Літо таке жарке, аж пекельне,
Знизу всміхається небо пастельне,
що з нами буде, якщо ми знайдемось,
щоб не розходитися ніколи,
і щоб такі ж глибокі зорі, як раніше,
я тобі їх не залишу, цих спогадів,
просто так, начувайся,
навіть тишу чекатимеш,
бо я надто довго це в собі ховав,
аж виривається,
бо за запиленими буднями
ми вже і заходів не бачимо,
як до смерті у них ховатися,
як накручувати, зриватися
рідним в обличчя,
як валятися у підніжжя,
бути справжньою бідою,
як чудова передранкова кава-постріли,
як гарячі спраглі обійми-черги,
як утоплений в буденному божевіллі
шалений нічний драйв із надривом,
як вогонь, який я колись роздмухаю,
як ранок після бунтарської ночі утрачених,
як надія, яку не втратити до кінця,
як похилена шахівниця
із дивними та крутими, покрученими,
красивими і Бог знає якими фігурами,
та і грати все цікавіше.
До зустрічі.

вівторок, 8 липня 2014 р.


Вчора небо розвиднювалося надвечір,
блакиттю в розривах посміхалося, 
за ніч від хмар і сліду не зосталося,
лишивши весь цей простір жовтім сонечку,
яке шепоче: брате, скоро 
весна прийде,
 тобі у душу покладе
 полум"яний, такий холодний, 
вишнево-льодовий спокій,
 мрії, які вже згодом
 збуваються, та світло
зелених очей, яке ніколи-ніколи не згасне

понеділок, 7 липня 2014 р.


світ такий...необачний, знаєш
неспокійні застали мене змагання,
бачиш, шлях цей, здається, важче,
та морщинкам сухим не зламати мою посмішку.
Помінялись місцями апострофи,
вою вітру в ефірнім просторі
не почути, і нас рятує
тільки справжній нігерський блюз,
догорить сірником салют,
і ще довго ходитиме з рук
до невтомних цікавих рук,
запах сонця в собі несуть в полі соняхи,
ти коли вилазив із дому
в напівтемряву, в невідомість,
у захопливу цю природу,
у пригоди, незгасну вроду,
що вирує і день, і ніч,
що захоплює в ніч і вдень,
і нехай тут хоч все впаде,-
ти наснися мені лишень,
посміхнись до моїх очей-
і ми зможемо точно все у цій ночі,
день же візьмемо й те з ним зробим,
що захочемо,- ми не горді, 
бачить Бог, можем ще й не те!:)

середа, 25 червня 2014 р.



Можливо, вчора, а може щойно
Постукало літо у підвіконня запилене
 глибоко-глибоко синім,
Надуте моє вітрило по краплі, поволі
На курс повертає без видимих рифів,
І слухається керма,
Я вишлю тобі в Китай
Кромку кленову неба
З мого того ж вікна
У замках, пухлинах хмар,-
Відправлю повітрям тобі усього, -
Не далі – не ближче,
Не вище,- не нижче – в дорогу!
До неї летіть, нехай посміхається,
Хай всі кольори- їй на шлях,
Хай котики ніжні бавляться,
Як колись, невтомно
В її неповторнім, сонно-бездоннім погляді,
Хай не старіє, не здається до втоми,
І навіть уже по тому,
Море нехай щоночі танцює із нею в обіймах,
Електрика,- не повітря усі ці рухливі слова,
Тож кава хай буде гірка,
Подушка буде м»яка,
Хай рідко в її очах з»являється марна осінь,
І все, як ти дійсно хочеш,
Нехай буде саме так!

середа, 23 квітня 2014 р.


Ранок, брате, не спить.
Переходи заповнюють втомлені й всміхнені люди,
він в години ці ревер губить 
пікові.
Тополі, мов свічечки, голі стоять,
та всюди вже чутно, - 
бурхлива весна забарилася,
саме сьогодні є відчуття, 
що вона вже за рогом,
днів сотні коротких, довгих, - 
все залишаю вже не своєму,
та Чорному, рідному морю,
ранок, як на мосту Патона,
товчена ніжність із льодом,
талим березовим соком раптом всміхнеться,
у глибині їх залишиться лагідний вогник,
розгорається сам поволі,
втаємничені тихі кроки,
Зона Ночі, і тіні довгі,
ми розходимось, та удома
залишаємо творчість, втому,
і побачимось уже скоро, - в нас попереду все життя!


14.04.2014
початок - 8.50
закінчення: - 22.45