вівторок, 8 липня 2014 р.


Вчора небо розвиднювалося надвечір,
блакиттю в розривах посміхалося, 
за ніч від хмар і сліду не зосталося,
лишивши весь цей простір жовтім сонечку,
яке шепоче: брате, скоро 
весна прийде,
 тобі у душу покладе
 полум"яний, такий холодний, 
вишнево-льодовий спокій,
 мрії, які вже згодом
 збуваються, та світло
зелених очей, яке ніколи-ніколи не згасне

понеділок, 7 липня 2014 р.


світ такий...необачний, знаєш
неспокійні застали мене змагання,
бачиш, шлях цей, здається, важче,
та морщинкам сухим не зламати мою посмішку.
Помінялись місцями апострофи,
вою вітру в ефірнім просторі
не почути, і нас рятує
тільки справжній нігерський блюз,
догорить сірником салют,
і ще довго ходитиме з рук
до невтомних цікавих рук,
запах сонця в собі несуть в полі соняхи,
ти коли вилазив із дому
в напівтемряву, в невідомість,
у захопливу цю природу,
у пригоди, незгасну вроду,
що вирує і день, і ніч,
що захоплює в ніч і вдень,
і нехай тут хоч все впаде,-
ти наснися мені лишень,
посміхнись до моїх очей-
і ми зможемо точно все у цій ночі,
день же візьмемо й те з ним зробим,
що захочемо,- ми не горді, 
бачить Бог, можем ще й не те!:)