Можливо, вчора, а
може щойно
Постукало літо у
підвіконня запилене
глибоко-глибоко синім,
глибоко-глибоко синім,
Надуте моє
вітрило по краплі, поволі
На курс повертає
без видимих рифів,
І слухається
керма,
Я вишлю тобі в
Китай
Кромку кленову
неба
З мого того ж
вікна
У замках,
пухлинах хмар,-
Відправлю
повітрям тобі усього, -
Не далі – не
ближче,
Не вище,- не
нижче – в дорогу!
До неї летіть,
нехай посміхається,
Хай всі кольори-
їй на шлях,
Хай котики ніжні
бавляться,
Як колись,
невтомно
В її неповторнім,
сонно-бездоннім погляді,
Хай не старіє, не
здається до втоми,
І навіть уже по
тому,
Море нехай щоночі
танцює із нею в обіймах,
Електрика,- не
повітря усі ці рухливі слова,
Тож кава хай буде
гірка,
Подушка буде
м»яка,
Хай рідко в її
очах з»являється марна осінь,
І все, як ти
дійсно хочеш,
Нехай буде саме
так!

Немає коментарів:
Дописати коментар