середа, 25 червня 2014 р.



Можливо, вчора, а може щойно
Постукало літо у підвіконня запилене
 глибоко-глибоко синім,
Надуте моє вітрило по краплі, поволі
На курс повертає без видимих рифів,
І слухається керма,
Я вишлю тобі в Китай
Кромку кленову неба
З мого того ж вікна
У замках, пухлинах хмар,-
Відправлю повітрям тобі усього, -
Не далі – не ближче,
Не вище,- не нижче – в дорогу!
До неї летіть, нехай посміхається,
Хай всі кольори- їй на шлях,
Хай котики ніжні бавляться,
Як колись, невтомно
В її неповторнім, сонно-бездоннім погляді,
Хай не старіє, не здається до втоми,
І навіть уже по тому,
Море нехай щоночі танцює із нею в обіймах,
Електрика,- не повітря усі ці рухливі слова,
Тож кава хай буде гірка,
Подушка буде м»яка,
Хай рідко в її очах з»являється марна осінь,
І все, як ти дійсно хочеш,
Нехай буде саме так!